Відповідь на глюкагоновий тест залежить від етіології дефіциту гормону росту

Глюкагоновий тест дедалі частіше використовують як альтернативу тесту на толерантність до інсуліну для діагностики дефіциту гормону росту (ДГР) від пізнього підліткового до раннього дорослого віку, проте його точність та оптимальні порогові значення залишаються предметом дискусій.

Читайте также: Кабмін затвердив критерії оцінки держдопомоги для науки та інновацій

Ретроспективне дослідження, запущене фахівцями з Генуезького університету (Італія), включало 180 пацієнтів із ДГР, який виник у дитинстві (112 учасників чоловічої статі).

Пацієнти, які пережили онкологічні захворювання в дитинстві, становили 42% когорти. Медіана віку на момент повторної перевірки становила 17,39 року. Учасників класифікували за ІМТ як таких, що мають нормальну вагу, надмірну вагу або ожиріння згідно з віковими критеріями.

Учасників розподілили на три групи: ідіопатичний ДГР (80 пацієнтів), органічний помірний ДГР (63; один-два гіпофізарні дефіцити з вродженими або набутими аномаліями) та органічний тяжкий ДГР (37; три або більше гіпофізарних дефіцитів зі складними аномаліями центральної нервової системи).

Усі учасники пройшли стандартизований тест зі стимуляцією глюкагоном (1 мг глюкагону в\м) після нічного голодування із серійними вимірюваннями ГР від 0 до 180 хвилин після введення глюкагону. Терапію гормоном росту припиняли щонайменше за місяць до повторного тестування.

Читайте также: МЗУ запустили нову платформу для діалогу з бізнесом

У пацієнтів перехідного віку з дефіцитом гормону росту (ДГР), що виник у дитинстві, пікова відповідь гормону росту (ГР) на тест зі стимуляцією глюкагоном більше залежала від тяжкості гіпофізарної дисфункції, ніж від ІМТ. Пацієнти, які пережили онкологічні захворювання в дитинстві, та учасники з тяжкою органічною етіологією демонстрували найнижчу відповідь і найвищу ймовірність персистуючого ДГР.

«Це дослідження підкреслює надійність та ефективність тесту зі стимуляцією глюкагоном як діагностичного інструменту для оцінки персистуючого ДГР під час переходу від підліткового до дорослого віку, особливо в осіб з органічною або набутою етіологією ДГР, зокрема в пацієнтів, які пережили онкологічні захворювання в дитинстві», — резюмували автори.