Залежність Іспанії від іноземних лікарів: парадокси кадрового голоду

ЄС гостро потребує медичних кадрів, і Іспанія не виняток. Проте форсований найм іноземних фахівців дедалі більше оголює глибокі структурні проблеми системи охорони здоровʼя, а не є довгостроковим розвʼязанням кризи.

Читайте также: Сын Нарика: биография, карьера и личная жизнь

За даними звіту ОЕСР «Health at a Glance: Europe 2024», кількість лікарів, які здобули освіту за кордоном і працюють в Європі, зросла за період з 2019 по 2022 рік на 17%. У 2023 році цей тренд прискорився ще на 40%.

У таких країнах як Норвегія, Ірландія та Швейцарія понад 40% лікарів навчалися за кордоном (хоча у Швейцарії 93% з них прибули з інших країн ЄС, переважно з Німеччини та Франції). В Іспанії ж ситуація зовсім інша – ця країна стала лідером із залучення кадрів з-за меж Євросоюзу, переважно з Латинської Америки.

Попри постійні скарги на дефіцит кадрів, в Іспанії зараз зареєстровано більше лікарів, ніж будь-коли раніше. Згідно зі статистикою 2025 року, за останню декаду забезпеченість лікарями зросла на 24 %: з 512 медиків на 100 000 населення у 2014 році до 633 у 2024 році. Проте за показником випускників медичних вишів на душу населення Іспанія відстає від Португалії, Італії та Бельгії. Якщо додати до цього рівень міграції місцевих іспанських лікарів в інші країни на рівні 11,7% (за 2017–2024 роки), стає зрозуміло, чому країні доводиться масово імпортувати спеціалістів.

За офіційними даними, в системі соціального страхування Іспанії зареєстровано 15 153 іноземні лікарі, і дві третини з них прибули з Латинської Америки. Наприклад, у Мадриді з 55 000 ліцензованих медиків майже 8 000 — латиноамериканці, що становлять понад 20% від усіх практикуючих лікарів столиці (якщо виключити пенсіонерів). Найбільше фахівців приїжджає з Венесуели, Куби, Аргентини, Колумбії, Еквадору та Перу. Хоча вони мають чудову фундаментальну підготовку, їхня інтеграція є вкрай складною.

Читайте также: Гриша Московский Национальность: подробности биографии, карьеры и личной жизни

Іспанія приваблює медиків з Латинської Америки насамперед спільною мовою, але сам процес легалізації виснажливий і дорогий. Щоб працювати в державній системі охорони здоровʼя (NHS), необхідно скласти жорсткий резидентурний іспит MIR (Médico Interno Residente). Курси підготовки до нього тривають від 6 місяців до року і коштують від 2 500 до 4 000 євро. З урахуванням проживання в країні протягом мінімум пів року до іспиту, лікарю потрібно мати щонайменше 10 000 євро заощаджень і йому не дають жодних гарантій місця в резидентурі. Знайти житло у перші місяці без стабільного доходу та поручителів майже неможливо, а більшість мігрантів приїжджають без сімейної підтримки. Багато хто прибуває взагалі без підтверджених документів.

Через бюрократичні обмеження лікарі загальної практики часто змушені йти у приватний сектор: на роботу в екстрену допомогу, страхову медицину або проведення медоглядів. Через критичний брак кадрів у селах іноді наймають іноземних лікарів без сертифікації MIR, що викликає дискусії.

Тим часом обговорюється проблема омологації (визнання) дипломів. У 2025 році на тлі діджиталізації та спроб подолати бюрократичні затримки було опрацьовано понад 85 000 заявок, і 30 303 дипломи було визнано лише за один рік. Для порівняння: у 2015–2020 роках Іспанія визнавала лише по 1500–1800 дипломів щорічно, а з 2021 року цей показник зріс до 7000 на рік. Окрім латиноамериканців, 14% від цієї кількості становили самі іспанці, які вивчилися за кордоном.

Медична спільнота закликає реформувати систему омологації за суворішим загальноєвропейським зразком. Зараз для роботи в Іспанії достатньо суто адміністративного підтвердження паперів та знання мови на рівні B2. Натомість пропонується запровадити обовʼязкові практичні іспити (на кшталт ОСКЕ — Обʼєктивного структурованого клінічного іспиту), тривалу клінічну практику під наглядом та обовʼязкову професійну реєстрацію, як це працює в інших країнах ЄС, щоб гарантувати безпеку пацієнтів та захистити якість медичної допомоги.

Читайте также: У МОЗ пояснили, як зміна клімату може вплинути на інфекційні захворювання в Україні